Sorella

Природа - совершенна. Она создала все так, как должно быть. Но к сожалению, по непонятным мне причинам, сейчас человек идёт против природы, забывая, что он сам ее часть, и что без нее не будет и его... Но сейчас не об этом. Итак, я в полном замешательстве, по какой такой причине, человек рождённый мужчиной, хочет стать женщиной? И почему в конце концов это происходит? Конечно, возможно, мне не стоит вникать в это, но я никак не могу понять, и наверное никогда не пойму, что подвергло тех мужчин перевоплотиться в противоположный пол. Ох, но постойте, им не удалось, они стали чем-то третьим, или каким там по счету?  В природе все просто - есть мужчина и женщина, Шива и Шакти, логика и творчество. Их союз создаёт новую жизнь и саму Вселенную. И так всегда было, есть и будет, так построен этот мир и так работает.  Человек наделён разумом и чувством самоосознания, но ко всему этому чрезмерный мыслительный процесс приводить к вот таким подобным ситуациям, когда человек идёт против собственно

 Ми наповнені свободою, ми самі свобода. Ми вирішуємо куди рухатись, що робити, як розвиватися, а якщо ні, то хтось приймає рішення за нас. Наше життя стає не таким вже й нашим.  То що нам заважає? Що заважає бути щасливим?  Не знаю, що для вас означає бути вільним, кожен трактує через свою призму сприйняття світу. Та для мене це, перш за все, свобода всередині самого себе, свобода від думки оточення, друзів, тенденцій, свобода від реакцій на чужі емоції, свобода самовираження... Свобода базується на силі волі, це її стержень, силі моральних принципів, силі почуттів...  Те що стоїть на іншому березі, лінь або страх наприклад, набагато легше чіпляється, нам фактично нічого не треба робити...але там немає свободи, тоді ми стаємо рабами своїх нескінченних бажань, незадоволені життям тощо.  Я можу помилятися, але більшість людей сьогодні не мають тієї свободи, ми її шукаємо, а вона ось, ось тут, всередині нас самих.  Я теж у пошуку, а ви? Фото: автопортрет 

 Сьогодні мені прийшла цікава думка:  Як в історії, майбутні покоління будуть називати цей час, в який я зараз живу? Мої думки стали автоматично прокручувати згадки з всесвітньої історії, як називався той чи інший період, і від чого це залежало. Наприклад, часи Першої і Другої Світових війн... Часто говорять до воєнний і після воєнний період. Я подумала, якщо буде Третя Світова, напевно в нас теж буде своє до і після... Часто, початком якогось періоду, була певна подія, наприклад Революція, після якої все кардинально змінювалось. Або розвиток технологій - типу глобальна індустріалізація. Якщо так подумати, то наш період би називався - час розвитку цифрових технологій...  Я чомусь згадала, що в підручнику з історії завжди обговорювалось декілька речей, політика, війни, торгівля і мистецтво. Так, мистецтво досягло чогось неймовірного, з одного боку, це може бути щось над сучасне, і не зрозуміле простим людям. з іншого людство досягло такого, що з будь чого можна зробити щось прекрасне. С

Эко🌱 Мейнстрим Как часто мы сейчас слышим это слово? Экопродукты, экологичность, эко кожа , эко маркетинг и т д. Это слово стали использовать так часто, что мне кажется, оно немного обесценилось, но с другой стороны, расширило спектр своих значений.  Если  обратиться к первоисточнику, то с греческого оно переводится как "дом" и всем известная экология - наука о доме. Вы только вдумайтесь...НАУКА О ДОМЕ, удивительно глубокий смысл заложен в этом слове. ..но сейчас не об этом..  Мы так зациклилась, что бы все было эко снаружи, что совсем забыли про эко внутри. Да, именно. Чистота наших действий и помыслов. Ведь если подумать, то все начинается именно с наших мыслей. Недавно, мне на глаза попался комментарий одной женщины, которая желала другой девушке никогда не быть счастливой и не иметь детей. И это при том, что она сама являлась матерью..И после этого, она ещё смела говорить что то о карме и о высоком...Где же та экологичность, к которой все так стремиться? Где она, в

Дивлюсь у вікно. Думаю. Хоч на мить стати б тим деревом - спокійним, стабільним, тянути гілки до неба, виблискувати на сонці, гойдатися від поштовхів вітру, охороняти гнізда птахів і слухати про що вони гомонять. Стати б на мить тим птахом, що сидить на дереві, відчути биття його серця в собі, літати і бачити весь світ зверху. Стати тим вітром, що гойдає дерева, бути вільним і несамовитим, спокійним і нерішучим, холодним і теплим, ніколи і назавжди. Бути одразу всіма ними і не бути ніким. Не від'єднувати себе від світу, але лишатись самим собою.

З півночі сьогодні дме холодний вітер, такий пронизливий і не типовий для цієї пори року, що на мить мені здалося я загубилась у просторі часу. Я подумала, що завітав він до нас не просто так, що з собою він приніс казки і легенди півночі, такі ж древні, як світ. Дерева колихаються, і я знаю, що вони розуміють, про що шепоче вітер, вони гойдаються з ним в такт, як під музику, яку чути лише їм. Не знаю чому вітер саме з півночі. Просто мені завжди здавалося, що якщо він холодний, то обов'язково з півночі, ну так звучить більш загадково, і здається, що всі це розуміють. Десь вдалині, чується відголос древніх світів, бубен виблискує на сонці, повторюючи ритм самої природи, і тіло саме проситься танцювати. Танець нестримний, але спокійний, загадковий і йде від самого серця. Хоча, важко сказати, що від серця, він ніби наповнює тебе, ніби ти знаєш як рухатись з кожним разом, але відчуваєш це не серцем, а всією своєю душею. Танець прийшов з минулого, як і сама мелодія. Він живий сам по