Присвячую тобі...

Одного разу, я прокинусь вночі, і відчую, що не можу більше спати. Зорі засвічують моє вікно, а з вулиці лунає шепіт вітру. Я повернусь на бік, і побачу твоє обличчя, ти так мирно спиш, що сон  твій здається непорушним, майже загадковим. Я не втримаюсь, і потягну руку, до твого сну. Ти ж, раптово відкриєш очі, в той момент, коли моя долоня торкнеться твоєї щоки, і все виглядатиме так, ніби ти чекав, коли цей час настане.

Ми подивимось один одному у вічі, і зрозуміємо, що ця ніч – чарівна, і що вона створена для чогось більшого, ніж просто  для сну. Нам лише варто взятись за руки, і пірнути у той світ, що відкривається за кордонами нашого вікна і за кордонами нашого розуму. Ми заглянемо у гості до місяця, і він розкаже нам вічну легенду життя, ми попросимо вітер, і він віднесе нас на край світу, у безодню того, що було, і що буде, ми торкнемося хмар, і вони розлетяться на мільйони частинок, щоб розказати нашу історію. Ми постукаємо у вікна тих, хто готовий йти з нами, туди, де сідає сонце, туди де можна зрозуміти стародавню мову дерев. Ніхто і ніщо не зможе перервати наш політ, бо він недосяжний для цього світу,  він знаходиться на межі можливого і неможливого.

Одного разу, ми будемо лежати на галявині, де будуть рости польові квіти. Ти запитаєш, чому я плачу, а я відповім, що то не сльози, а море, куди впадають підземні ріки, що живлять землю і ці квіти.  Ти запитаєш, чому ти смієшся, а я відповім, що то не сміх, то сонячні промені  танцюють свій танок, привертаючи увагу усіх тих, хто живе на цій планеті. Ти запитаєш, чому я тремчу, а я відповім, що то не тремтіння, то вібрації світу єднаються з небом.  На твоєму обличчі, з’явиться усмішка, бо ти зрозумієш, що я, і ти, і будь-хто інший, невід’ємна частина світу, і кожен з нас – це теж світ. Якщо створити гармонію свого внутрішнього світу, то й зовнішній світ стане зрозумілим і відкритим.

#ніч #світ #чари #ми #вічне #blogger #loquerisadavem #talk_to_the_bird #Avem