Sorella

Трошки колотиться серце, стою за кулісами, вихід на сцену через декілька хвилин. Чим більше чекаєш, тим сильніше нервуєшся, та то не на довго. Як тільки опиняєшся на сцені, ти вже не ти. Ти той образ, який ти граєш, впевнено рухаєшся, світло б'є в обличчя, та ти ніби цього не помічаєш. Виступ триває декілька хвилин.  А до цього, довгі місяці репетицій, примірка костюмів і входження в роль, потім цілий день підготовка і ввечері вихід на сцену. Не знаю, що саме мені в цьому всьому подобається. Репетиції, чи сам виступ, здається це невід'ємні частинки одна від одної. І все заради того, аби наприкінці було певне відчуття завершеності. Ти виконав певну роботу і бачиш результат, ось він, перед тобою - аплодисменти, світло софітів, і посмішка на твоєму обличчі. Дивно, що один раз вийшовши на сцену, вже не можу зупинитись, це ніби невід'ємна частина мене самої. А ще найцікавіше те, що відбувається за кулісами, там ніби свій світ, відкритий лише для тих, хто потім вийде на сцену.

Одного разу, я прокинусь вночі, і відчую, що не можу більше спати. Зорі засвічують моє вікно, а з вулиці лунає шепіт вітру. Я повернусь на бік, і побачу твоє обличчя, ти так мирно спиш, що сон  твій здається непорушним, майже загадковим. Я не втримаюсь, і потягну руку, до твого сну. Ти ж, раптово відкриєш очі, в той момент, коли моя долоня торкнеться твоєї щоки, і все виглядатиме так, ніби ти чекав, коли цей час настане. Ми подивимось один одному у вічі, і зрозуміємо, що ця ніч – чарівна, і що вона створена для чогось більшого, ніж просто   для сну. Нам лише варто взятись за руки, і пірнути у той світ, що відкривається за кордонами нашого вікна і за кордонами нашого розуму. Ми заглянемо у гості до місяця, і він розкаже нам вічну легенду життя, ми попросимо вітер, і він віднесе нас на край світу, у безодню того, що було, і що буде, ми торкнемося хмар, і вони розлетяться на мільйони частинок, щоб розказати нашу історію. Ми постукаємо у вікна тих, хто готовий йти з нами, туди, де сі